ГЕС Callahuanca

ГЕС Callahuanca
11°50′13.645320099998″ пд. ш. 76°37′29.854560099989″ зх. д.
Країна	Перу
Стан	діюча
Річка	Рімак, Santa Eulalia
Каскад	гідровузол у сточищі Рімак
Початок будівництва	1934
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів	1938—1939 (перша черга, замінені у 2005), 1958 (друга черга)
Основні характеристики
Установлена потужність	82  МВт
Середнє річне виробництво	600  млн кВт·год
Тип ГЕС	дериваційна
Розрахований напір	424  м
Характеристики обладнання
Тип турбін	Пелтон
Кількість та марка турбін	3 (перша черга), 1 Charmilles (друга черга)
Витрата через турбіни	1х9,4 (друга черга)  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів	3 по 20 МВА (перша черга), 1 Andritz на 44 МВА (друга черга)
Потужність гідроагрегатів	1х35 (друга черга)  МВт
Основні споруди
Висота греблі	26 (Huinco)  м
Довжина греблі	80 (Huinco)  м
Власник	ENEL
ГЕС Callahuanca
Мапа

ГЕС Callahuanca — гідроелектростанція в Перу. Знаходячись між ГЕС Huinco та ГЕС Матукана з однієї сторони і ГЕС Moyopampa з іншої сторони, входить до складу гідровузла у сточищі річки Рімак (дренує західний схил Анд та впадає до Тихого океану у столиці країни Лімі).

Ресурс для роботи станції подається одразу із двох гілок гідровузла:

- через станцію Huinco надходить вода зі сточища річки Santa Eulalia (права притока Рімак), а також деривована з-за вододільного хребта Анд. При цьому на Santa Eulalia звели греблю Huinco висотою 26 метрів та довжиною 80 метрів, яка утримує невеликий регулювальний резервуар об'ємом 215 тис. м³ (сюди надходить відпрацьована на станції верхнього рівня вода, а також сток проміжної ділянки річки). Зі сховища через лівобережний гірський масив прокладено дериваційний тунель довжиною приблизно 8 км;

- через станцію Матукана надходить вода із верхньої частини сточища Рімак. У цьому випадку знадобився дериваційний тунель довжиною приблизно 18 км, який проходить під гірським масивом в долину Santa Eulalia.

У місці зустрічі тунелів облаштовано верхній балансувальний резервуар із двох відкритих басейнів, від яких починаються чотири водоводи довжиною приблизно 1 км. Вони подають ресурс до спорудженого на лівому березі Santa Eulalia машинного залу, в якому розмістили розраховані на напір у 424 метри турбіни типу Пелтон. При цьому три агрегати потужністю по 12,5 МВт ввели в дію у 1938 році, а в 1958-му до них додали ще один з показником 35 МВт. 2005 року турбіни першої черги замінили на нові, що довело загальну потужність станції до 82 МВт за річного виробітку електроенергії на рівні 0,6 млрд кВт-год.

У 2017 році внаслідок зумовлених феноменом Ель-Ніньйо дощів і наступних зсувів станція зазнала істотних пошкоджень і вибула з ладу. Для її відновлення законтрактували австрійську компанію Andritz, яка також має замінити генератор четвертого гідроагрегату, виготовлений шість десятків років тому.

Відпрацьована вода відводиться до Santa Eulalia й одразу потрапляє у водозабір наступної станції гідровузла.